Наші роки,мов роси,
де сонце купається,
невтомно хлюпоче ріка,
усе навкруги непреривно міняється,
школа життя не легка...
У школі з юрбою
змішались нестримною,
хто вліво, хто вправо пішов,
всі праві молитвою
з"єднані сильною,
бо час їх навчатись прийшов...
І раптом ледь двері
на ліво відкрилися,
й картина повстала страшна:
там змію підступному
люди скорилися,
там крику стояла стіна...
Їх змій спеленав
нероз"ємними кільцями,
все дужче і дужче стискав,
до неба звели вони очі замучені,
бо час їх розплати настав...
А правих молитва
ставала сильнішою,
в серцях все зростала любов,
а змієва сила дедалі слабішала,
народ проривався з оков...
І двері відкрились
до стану ворожого,
і кожна спасенна душа,
раніше пітьмою та злом відгороджена,
до правого боку прийшла.
Там Образ сіяє
безсмертний Спасителю,
Любов та Надія злились,
там Божої іскри невтомні носителі,
у спільних молитвах зійшлись.
"-Нужденні, знедолені,
ідіть за Спасителем!
Вам Сина свого дарував,
Він буде вам Братом,
і Другом й Учителем,
час Божої Слави настав!"