До нас прилетіла пташка,
сіла, диха тяжко,
виснажив весінній переліт,
шторм сколошкав пір"я,
крапелька на тім"ї крові,
й хтось тихенько шепотить:
Послухай, пташко,
хоч край вуха,
мчалась ти що духу,
зупинись, щоб серце не спалить,
я знаю, на стрімкій дорозі,
в запальній тривозі,
всіх вершин нікому не скорить...
І сказала птаха,
звіру, що невдаха,
на хлібах- дозвіллях вічно спить:
годі вже стогнати,
весну проганяти,
бо не відігнати світлу мить!
Послухай, хоч у крові пір"я,
буду не покірна,
ні штормам, ні бурям- ні на мить!
Я знаю- серце, що в тривозі,
а не спить в незмозі,
зразу всім штормам-
не зупинить!...
...Ось глянь- но:
яблуні на стужі вижили, й подрузі,
гілками назустріч подались,
а з хати- діти вибігають,
пташечку вітають,
і веселим щастям зайнялись...
От радість!- пташечка маленька,
як зерно, дрібненька,
нам весну на крильцях принесла!
Смілива! Шторму не злякалась,
зранена зосталась,
та доріженьку до нас знайшла!
І до діток ясних,пташечка прекрасна
промовляла-буду вам служить,
як у ріднім краю, пісню заспіваю,
пісню цю нікому не скорить!
Співаю!
2003р.