Мов те сонце, що з полів
піднімає під хмару вологе тепло —
Ти прийми мене, Серце,
щоб там не було...
Дарував би я там, із небесних
висот, що не мають задухи,
море Чорне — Тобі
лиш стояннями ревними
ревного Божого
Духу.
З серця впали б ледачі —
лежачі,
довгогнильні, що без покаяння, —
Дух Небесний стоїть — на придачу
не тримаються довго у Духа
стояннях...
...Лиш остаток, спасеннії,
схудлий,
Усміхнеться з-над лісу
й найвищих висот,
Обнімуться прибулі і новоприбулі,
І Лука Ісповідник підтягне
від турбот поясок...
Так, недремне це літо було:
і гарячий із неба
зійде золотистий пісок...
31.08.2005