Він фарбував її в строкатий колір.
Під склом, в очах, цвіли луги…
З усіх кінців, де чути говір,
Лунали звуки доброти.
Життя проклало безліч колій
У різні напрямки душі.
І до тепла, по стежці кволій,
Його любов – її рушій.
Як перший крок, тонким канатом…
І рине серце, й завмира…
Немов загостреним булатом,
Ота жага її вбива.
А там, навпроти, його руки,
Нахабно кличуть до любви.
І все частіше серця стуки,
Від тої ніжної луни…
______________________
© R. Tserkovnyy, 2018