Шалений смерч, дай спокій зелен- саду,
не обривай тремтливий оксамит,
в дорозі пильній не знайшов відради,
тож захотів свій плащ позеленить...
Зламаєш нині шумне верховіття,
та тільки в тому щастя не знайдеш,
лише красу перетвориш на сміття,
вжахнешся вчинку, і ні з чим підеш...
Ти глянь туди- он світиться віконце,
в пориві вітру світло мерехтить,
чияся доля змучена жде сонця,
від смерчу грізного сльоза в очах бренить...
Мов роси зоряні, пекучі линуть сльози,
і нічим втішитись, щоб смерч той зупинить,
залишся птахом в шумних верболозах,
кохання долі тій дай неповторну мить...
1989Р.