посидь зі мною до ночі,
я прошу. це ж не так важко?
важливо бачити очі
напроти, коли дуже тяжко.
навіть якщо будеш мовчки,
не страшно, я все скажу.
/нехай би було за звичку,
стирати дурну межу//:
самому тягнути всі біди,
і хто б його знав куди.
назустріч ефемериді,
туди, де вічні зірки.
і жити життя самому,
поки його хтось не вкраде,
і повертатись додому,
коли там ніхто не жде.
то страшнії муки на світі.
ти чуєш? я так не хочу.
сідай, і вимкни все світло,
ну ж бо, де твої очі?
XXXI.I.MMXVIII