***

Яка жалюгідна втіха – вигадувать казочки
про щастя для попелюшок, про сплячих звабливих дур,
які півжиття проспали, на щастя чи на біду,
й, прокинувшись без цілунків, пусті ведуть балачки.
.
І вигадок в них чимало, і в кожній вона – своя,
їм довге спання, напевно, далося уже взнаки.
Десь за сімома морями, а ближче – то аж ніяк,
чекають на них не принци – звичайні чоловіки.
.
Казкового дуже мало в відносинах у людей,
тут все чарівне відсутнє –що феї, що палички.
Так вабить панянок щастя, побачене де-не-де,
але нетривкі надії згоряють, мов сірники.
.
А в побуті все, як в байці про коника стрибунця:
недовго триває літо, швиденько пливуть роки.
Є в казочках про кохання вінець, та нема кінця.
Не схожі на принців навіть найкращі чоловіки.