Вже не сумна, а ніби відморожена.
Не зовні, а зсередини, тому,
коли настане час мого відродження,
із острахом радітиму йому.
Сьогодні я не Мавкою – Снігуркою
йду до людей крізь хащі крижані.
І чую голос Леля, і відгукуюсь.
Чи може це ввижається мені?
Прийде весна – розтану, чи зігріюся,
чи в полум`ї пекельному згорю –
піду назустріч сонцю і відкриюся,
й на щастя сумнів свій перетворю.
Хай будуть миті щастя перелічені,
не згину, як метелик у вогні.
Усі слова, що нині втаємничені,
прийдуть і теж відкриються мені.