Немов той сон, безликий і страшний, -
Туман зрізає темні силуети.
Ця мряка, наче непокараний обман,
Що затуляє Богом надані портрети.
Конає місяць від тривалої задухи,
Рудими зморшками пливе у небуття.
Завмерло все… Усе – неначе духи,
Які давно не бачили життя.
Й безсилий в’яз потрапив у тортури,
Гілками не шукає небеса…
Але, чомусь, так ваблять ті фігури,
Та мертва і замучена краса.
_____________________
© R. Tserkovnyy, 2018