Клекотали на вітах круки,
На дорогах замерзли калюжі.
І сльоза полетіла з щоки,
В нещасливім і тужнім подружжі.
На повіки її молоді
І на виткані очі журбою,
Линуть спогади ті золоті,
Які потайки носить з собою.
Як другого любила в вогні,
Він її цілував до світанку…
Як світили їм зорі ясні
І світили до самого ранку.
Як вона промовляла «люблю»
І кидала від щирості погляд,
І не мала тяжкого жалю,
Відчувала завжди його поряд.
Були світлі і теплі роки,
Обіймались під вітами вишні.
Там, де зараз клекочуть круки
І розбите кохання колишніх.
_____________________
© R. Tserkovnyy, 2018