Памяті Кузьми…
Дорога…ранок … ДТП…Керманич мертвий… Боже,ні.
Та це ж співак, Андрій Кузьма.. Ось так за мить життя – пітьма.
Біль всенародний, плаче країнонька навзрид,
Душа народу бездиханна, як же без правдоньки нам жить.
Без правди нам , а матінці без сина,
Мені здається доля безневинна.
За пісні… не ті, що з вуст , а з серця самого,
Та й згубило одненького, мамцю, сина твого.
Нене , згляньтеся на зорі,
Він в безмежнім тім просторі.
Каже – Мамцю, я не винен , повірте мені,
Я прийду до вас, рідненька, ще не раз в вісні.
Посміхнуся з неба сонечком ясним,
Комусь хотілося, щоб я лишився німим.
Бо мої пісні вразливі, слово з серця лине,
Я не покидьок , я - син , вірний Україні.
Нема тіла, та душеньку носить вітерець,
Він легеньким порухом торкнеться сердець.
Я живий, я з вами.. не сумуйте, мамо.
Пісні мої, думки мої житимуть віками.
Народ дочекається процвітання миру,
Не всіх патріотів заженуть в могилу.
- Люди, згляньтеся на зорі… Я в безмежнім тім просторі.
Вітерець дмухне легенький , то я поруч десь близенько.
Вболіваю за країну, я – живий , я з вами.
Пісні мої, думки мої житимуть роками.