Людина без віри, як сад без води.
І душу печаль, мов іржа, роз’їдає.
Як треба тій вірі в душі прорости, –
Розквітне довкола, весь світ заспіває.
Сміється пташина і квітка бринить,
І вітер листок, ніби човник гойдає.
І цвітом вишневим садок оп’янить,
Бо Божа рука нас усіх пригортає.
Людині у щасті велика потреба:
Щоб хліб і до хліба, весела родина,
Щоб сіявся дощик у спеку із неба,
Щоб радість у серці - у матері й сина.