Ніч у коси вплела матіолу.
Вітер хвилями гра баркаролу.
Стиглих вишень медові вуста…
Місяць в озеро плигнув з моста.
Мерехтять там сполохані зорі,
Ранки так кришталево прозорі.
Сонце сяє, спішить попід гору,
Щоби знову упасти додолу.
Все навколо таке фантастичне,
Неповторне, одвічне, величне!
Мить і вічність, буття й забуття -
Нам усе це дарує життя.