Пам’яті
Станіслава Гуцала
Пам’ятаєш, пам’ятаєш:
Літо, скелі біля річки...
Ти мені щось промовляєш
На ослоні біля пічки.
У кутку висять ікони,
Фотографії під склом.
Молоко парне з бідону,
Теплий хліб під рушником.
Із віконець перший промінь
Падав на підлогу з глини,
Чувся вже пташиний гомін,
Оживали білі стіни.
В хаті добра господиня,
Де ми вдвох квартирували...
В її доньки очі сині,
А пісні, що ми співали?
Як забути, пам’ятаєш,
Гарну дівчину біляву.
Час, коли вже крила маєш –
Про побачення уяву.
Малювання та рибалка,
Краєвиди, твій портрет,
Трави, роси, верби, балка,
Перший у житті сонет.
Пам’ятаєш, пам’ятаєш?
Час той дивний пригадай!
Зранку у люстерко глянеш -
Посміхнись і почекай.
Наче зніме хтось завісу -
Дзвін слабкий і світло йде,
В край казковий, як Алісу,
Спогад в мрії поведе.
В край чудовий, поетичний,
Із пісень, казок, картин.
О, Ятранівська лірична,
Квіти, дівчина і тин,
Стежечка, біленька хата,
А навколо рясен цвіт.
Було душ і віку свято,
Свято мрій в сімнадцять літ.
1980 р.