***

Виктор Воловчук
Мій рідний край, вогнів намисто
Від Гір Святих до хвиль морів,
Який ти лагідний та чистий
В промінні ранньої зорі.
Тебе не можна не любити,
Країно скіфських ковилів,
Тут виростають наші діти,
Тут пустували ми малі.
        То краще не знаю
         Донецького краю,
        Тут долю зустрів я свою.
        Хай де я не буду
        Тебе не забуду
        Степову красуню мою.
До тебе тягнуться віками
Великі стежки і малі,
Мій край, овіяний вітрами,
На обітованій землі.
Тут піраміди териконів
Межують з нивами хлібів,
І гуркіт сповнених вагонів
Згасає в затишку гаїв.
    Я знаю, немає
    Щедрішого краю,
    Де люди вродливі живуть,
    Де серце співає,
    Де я зустрічаю
    І весни, і осінь свою.
Твоя стрімка, невпинна доля
У тополиному краю
Знайде прихильників доволі,
А я тебе як син люблю.
Тебе не можна не любити
До забуття – не взагалі,
Бо тут зростають наші діти –
Найкращі квіти на землі.
    Донецький мій краю,
    Тобі я співаю
    Про думи і мрію свою.
    Усе, що я маю,
    Я заповідаю
    Усім, кого щиро люблю.