Рум’янцем всіяв вечір височінь,
Поспіло небо безліччю зірок.
З глибин цієї дивної парчі
Небавом місяць вийшов, як пророк.
Скрадлива тиша блудить під вікном,
Її б вловити порухом душі,
Щоб провела мене коротким сном,
Тоді й думок не муляли б вірші.
Гадаю, не від нас залежить суть,
Між нами й Космосом – живий зв’язок.
На кожну літеру є певна мить,
І кожна думка, впевнена – зразок.
Життя Галактики – постійний рух,
Новин – вщерть переповнений ефір.
Поета сутність має гострий слух,
Його свідомість бачить більш, ніж зір.
Тому бентежить тема прастара,
Того частій ночами не до сну.
А втім, завжди на кінчику пера,
Є кілька слів приємних про весну.
Мутніє думка від нестачі сил,
Душевних спорів втихла метушня.
Світає, рожевіє небосхил,
Нам провіщає свіжий поступ дня.
Вгорі ще тліє місяць-смолоскип,
Ховає в безмір зоряні скарби.
Вернувся гомін, десь трамвайний скрип
Повідав лунко про ходу доби.
http://www.stihi.ru/2018/02/15/9435 - переклад на російську