вольный перевод с украинского
стиха Лины Костенко "Мить потрясіння",
http://www.stihi.ru/2011/05/01/6790
Бывает миг немого потрясения:
мир открываешь, словно в первый раз.
Обычна туча серая осенняя,
но золотой сверкает опояс.
Стоишь, застыв, под сказочными сводами.
Душа прозрела светочем очей.
Вдруг веткой бьёт... Все маски фальши водами
стекают. И понятна суть вещей.
Веков былых благая принадлежность
сияньем голубым внутри встаёт.
Прямым проломом памяти в безбрежность
душа себя извне осознаёт.
Оригинал:
Буває мить якогось потрясіння:
побачиш світ, як вперше у житті.
Звичайна хмара, сіра і осіння,
пропише раптом барви золоті.
Стоїш, як стогін, під склепінням казки.
Душа прозріє всесвітом очей.
Кричить гілля. З облич спадають маски.
Зі всього світить суть усіх речей.
І до віків благенька приналежність
переростає в сяйво голубе.
Прямим проломом пам'яті в безмежність
уже аж звідти згадуєш себе.