вольный перевод с украинского
стиха Лины Костенко "Страшні слова, коли вони мовчать"
Слова страшны, когда они молчат,
когда они нежданно затаились,
когда не знаешь, что и как начать,
ведь кем-то все они произносились.
И кто-то плакал, мучился, болел,
с них начиная, ими завершая.
Так много в жизни слов, людей и дел,
но ты сказать то в первый раз желаешь!
Всё было: и уродство, и краса...
Всё рядом: и трава, и глушь асфальта...
Поэзия, она как небеса,
витраж сердец, бессмертной правды смальта.
Оригинал:
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші...
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.