вольный перевод с украинского
стиха Василя Симоненко "У вагоні",
источник здесь:
http://www.stihi.ru/2015/05/03/8748
Ты сидишь напротив, кучерява.
Из-под век в меня за блицем блиц.
И во взгляде нежном, но лукавом,
хитрость со вниманием сплелись.
И усмешка бойкая девичья
будит в сердце не любовь, не песнь.
Мне любви не хочется добиться.
Лучше той игры мне то, что есть.
Я тебе игрушка и забава,
да и то всего на краткий миг.
Не могу я, не имею права
сердце раздробить - меня пойми.
Пустоту во взглядах сразу видно,
также - легкомысленность в душе.
И сказать мне надо не обидно,
что другой поклялся я уже.
Той дивчине, что тебе не пара.
Взгляд её нежнее и ясней.
А тебе дышать напрасно жаром:
вижу лёд я в пламени огней.
Я себя не дам тебе в забаву
ни теперь, ни после, никогда.
Не гляди так пылко и лукаво.
Не моя ты на' небе звезда.
Оригинал:
Ти сидиш навпроти, кучерява,
і з-під вій на мене - блись та блись.
У твоєму погляді лукавім
хитрість і захоплення сплелись.
Та весела посмішка дівоча
будить в серці не любов, не спів.
Ні, твого кохання я не хочу,
як ніколи фальші не хотів.
Я для тебе іграшка, забава,
Але й то всього лише на мить
Я ж не хочу, я не маю права
на дрібниці серце розпилить.
Бо крізь очі видно порожнечу,
Легковажність у душі твоїй
Та й сказати мушу я, до речі,
Що поклявсь у вірності другій.
Тій дівчині, що тобі не пара.
В неї очі ніжні та ясні,
А у тебе нині пашать жаром,
Тільки кригу видно в тім вогні.
Я ж себе не дам тобі в забаву
Ні тепер, ні завтра, ні колись...
Не дивись на мене так лукаво,
Не дивися, чуєш, не дивись.