Чому, коли ти світла й молода,
В твоїх вустах звучать печальні звуки?
Чому ж так гірко і чому ж мені шкода,
Коли до грат прикуті твої руки?
Не плачеш, не смієшся, не живеш,
Але в душі невинні сльози рониш.
Хоч добре знаєш, що життя не має меж
І тільки смерть, колись, постане поміж.
Знайди весну! Шукай ті квіти білі!
Які вернуть усе твоє життя.
Бо пройде час, заквітнуть на могилі,
Без подиху, без мрій, без почуття.
Люби! Ще поки світлі кольори...
Ще поки попіл не летить тобі на скроні.
Ще поки старість не несе тобі роки,
В твої тендітні й молоді долоні.
______________________
© R. Tserkovnyy, 2018