Осінь, як вона є
Зостався ще осені послід
Ач, пожадлива зажера,
Пожерла листя ще й квилить.
То ж має писок, як печера –
Щезає все, що лопотить.
А потім кинеться до неба,
Слизне блакить, і дощик там,
До річки спуститься, нетреба,
Дає розгін очеретам.
А Сонцю браму зачиняє,
Сама ж пачкує де бреде,
Слизькі баюри наливає.
То ж бережися, хто іде.
А на початку була ж ніжна,
Як красна діва, далебі,
А постаріє – буде сніжна,
Як охолоне – будь біді.
Ач – вишь, ишь, ишь-ты, во!.
Зажера – ненасытная
Квилить – жалобно стонет, плачет
Писок – мордочка зверька, здесь – морда.
Пачкує – грязнит, гадит.