Самотній журавель терзав крилами небо і кричав: Кораблі йдуть в широкий живий Океан, Вітер виє, упускає за шквалом шквал, руйнує на суші кожен причал.
Журавель в'ється в небі, ламає об небо крило. Небо занадто холодно і важко. Небо занадто залізне, чуже, як асфальт. Журавель шепоче і плаче, і шукає свій рідний край. Він все стогне: він себе втратив і втратив край.
Кораблі йдуть в широкий океан, немає ні будинку, ні вітру, вони не повернуться назад, і журавель розбиває об небо скляне серце.
Світ давно вмирав, світ мріяв про літо і розсипався попелом