Світлий місячний пучок
у вікні сріблиться.
В’яже думку павучок.
Чом ніяк не спиться?
Певно дихає весна
свіжо крізь шпарини.
Втім, від снігу білизна,
й снігові хмарини
Піднімаються наверх,
затуляють зорі,
Потемніло від химер
в далі неозорій.
І нехай, лишилась мить
зимоньці-подрузі,
Заспіває й забринить
на веснянім лузі.
Помолодшає наш світ,
лише крига скресне,
Вкриє землю первоцвіт,
сон-трава воскресне.
Все відродиться земне,
зринуть ввись мотиви,
Вітер з півдня нажене
із громами зливи...
Дум знесилив павучок,
час і на спочивок,
Умостилась на бочок
взріти сну уривок.
22.02.2018
http://www.stihi.ru/2018/02/23/3710 переклад тут