Здається іноді, чистилище панує на Землі...
Воно вже тут існує, ми кружляємо у ньому.
І серця біль, розгубленість і сьогоденну втому
Народжує воно, аби поглинути думок політ.
Несе в собі його жорстокий нездоланний лабіринт
Гірку оману, війни, відчай та людську бездушність.
Руйнує рівновагу та кордонів непорушність.
Затьмарює свідомість, тягне нас до Чорної діри.
Чекаємо на Апокаліпсис... Його рокоче вир.
Та поодинці морок й темні сили не здолати.
Не дивлячись на те, що в білосніжні вбрані шати, -
То їхні чорні руки на Землі вбивають щастя й мир.
Від нас залежить, пустки лишаться, чи квітів буйний цвіт?
А, може, все ж нам на прихід Месії сподіватись?
Земний цей Апокаліпсис – за бездуховність плата...
Що нас чекає далі? Може хтось таки врятує світ?
11.02.2018
На русском: http://www.stihi.ru/2018/03/02/7082