Крила шумлять на папері,
Розмахом вічних поезій.
Рине в прочинені двері
Трунок оранжевих фрезій.
Ніч наливає печалі,
Ронить агатові плями
В темні, замучені далі,
Що протяглися полями.
Сріблом заплакані зорі,
Ті, що блукали роями,
Теж потонули у горі,
Що полилося над нами.
Тиха, спокійна і хвора,
Ніч наливає печалі…
Лине безмовна покора
В темні, замучені далі.
_____________________
© R. Tserkovnyy, 2018