Ластівка літала, ластівка літала.
Місць не впізнавала, духом занепала.
Мої ластівоньки, де ж вас годувати?
Крильця щоб зміцніли пір’ячко вбирати.
Вам же треба сили пів життя літати.
Бідкалася птаха, бідкалася птаха місцем пташенят
Де ж їй не завадять, де ж їй не завадять висидіть малят?
Птахи і люди, люди, мов птахи.
Однакова біда спіткала.
Чим втамувати голод, зігріти змерзле тіло,
Де буде спокій нарешті голові?
Як же важко кидати насиджене гніздо,
Світ за очі їхати, життя лише одно.
Ріднії домівки, ріднії домівки сняться їм щоночі.
Дні минають в пошуках, дні минають в пошуках житла та роботи.
Марно намагатись думки вбивць збагнути.
Невже вони не бачать,
Чорнії тумани неба кольору ріллі
Земля і небо, небо мов земля
Від вибухів не урвища, не ями –
Гнійними ранами покрилася земля.
Прислухайтеся, стогне вже вона.
Тож наша годувальниця, тож наша годувальниця роками колосилась.
Зростали ми з батьками, батьки батьків та безліч поколінь.
За що караєте нащадків?
У спадок краще залишили б квітучії сади,
Збагнуть їм, Боже, поможи!
Нехай зійде з очей більмо.
Сусід сусіду, щоб не ворог
За сестру брат стояв горою.
Досить лиху панувати, природу ґвалтувати,
Безвинним людям бідувати.
Не треба пострілів, нехай лунає спів птахів!
Бідкалася птаха, бідкалася птаха - де ж їй щебетать?
Бідкалася птаха, бідкалася птаха - кому ж їй щебетать?
Лана Свет