Рассвет пришел. Из мрака талых вод
Весна выходит легкой пеленою.
Кто в сердце не впустил весны приход,
Тот еще долго будет жить зимою…
А красота – она в душе поет.
Ломает реки, быстрою водою
Дотронется, оживши, крошит лед,
Зовет и вновь зовет всех за собою
К неведомым мирам из лунных снов,
Где сердце наполняет птичий гам.
И все же манит шум отеческих садов…
Река вернется к старым берегам.
Оригинал:
Галина Рибачук-Прач
Розвиднілось… Ось з мороку лісів
Весна виходить легкою ходою
і хто її у серце не впустив
ще дні та ночі житиме зимою...
Краса, вона в душі, й неначе спів
скресають ріки, талою водою
торкаються, оживши, берегів
і кличуть, знову кличуть за собою
у мандри невідомих ще світів
де серце розпрощається з журбою
й усе туди ж, до батьківських садів
повернеться, поважною ходою.