Моя українськість не вишита на сорочках,
вона не волає, не б`є себе в груди публічно.
Вона -у непевних моїх поетичних рядах,
як паростки мови, яка, вірю, - житиме вічно.
Я вчуся складати яскраву мозаїку слів,
шкодую, що не ювелір: кожне слово – коштовне.
Лишили у спадок поети - творці, вчителі
незграбній мені розмаїття її віршомовне.
Криниця її невичерпна - втамує жагу,
та як підступитись, мені, недосвідченій, грубій…
Щоб стиглі слова, як плоди, набирали вагу,
живою водою поезії змочую губи.