Хтось ходить по цих кімнатах,
сидить за моїм столом,
виконує всю роботу
і спить у моєму ліжку…
Таке – не життя, а натяк
на те, що колись було,
й раніше не безтурботне,
і нині - без меду діжка.
Не сплю, але мов сновида, -
навпомацки по життю,
наосліп іду, зникають
знайомі орієнтири.
Розгубленість цілковита…
Незнаному майбуттю
знервовано усміхаюсь
із острахом дезертира.