Печаль - ти летаргічний сон душі.
Не відгукнеться вже душа на радість,
Відчути чужий біль теж не спішить,
Бо попелище, бо нічого не зосталось…
Час тут не лікар. Допоможе праця,
Тяжка, до спазму мозку й м’язів.
А як примусити себе не вдасться,
Душа розчиниться у смутку і образах.
Усі хворіють, всі втрачають рідних.
Хто сильний – встав і далі шкандибає,
Хто слабший – загинається повільно.
А доля це, чи вибір? – Бог лиш знає.
Пісаренчиха
* * *
Печаль моя - ты сон больной души,
в ней радости теперь — такая малость.
Чужую боль отныне не спешишь
познать. И что в тебе осталось?..
Не лечит время! Лишь поможет труд,
до спазма мышц, до пламени в мозгу.
Душа в печали и обидах! Пут
порвать себя заставить не могу.
Болеют все и близких все теряют.
Кто посильней, встает... и снова — в путь,
тем, кто слабей, не вырваться из пут.
Судьба иль выбор? Бог же его знает...
06.03.18г.