Сумує душа, заскучала вона за снігами,
За білими, чистими плаче нічною порою!
Багато я бачив, чимало поїздив світами,
Стрічав і катів я, стрічав я і справжніх героїв –
Та тужить душа, все сумує вона за снігами.
Чимало пожив я, давно вже свій вік доживаю,
Чи скоро той берег, що саме на мене чекає?
Чи осуд, чи слава зустріне – і гадки не маю…
Втомилась душа сумувати ось так за снігами –
Тоді заспокоюсь лише, як в снігу, під ногами
Побачу, що чистий у світі я слід залишаю.
* * *
Ми змінюємо світ – змінюємося й самі.
Рубаємо дерева – і в собі щось відсікаємо.
Тварин домашніх убиваємо – і в собі вбиваємо добро.
Знищуємо диких звірів – але чи здатні ми в собі звіряче знищить?
Ми створюємо досконалі машини – та чи самі стаємо досконалими?
Створюючи загадкові речі – чи стаємо ми хоч трохи загадковішими?
Летимо в космос – але ж думками теж піднестись треба!..
Світ змінюємо – змінюємось і самі.
Світ робимо ми кращим.
А себе?..
Стефан ЦАНЄВ.
© Переклад з болгарської мови Олега КРАВЧЕНКА.