Привласнила нiч почуття... Нiна Бойко

 
Привласнила ніч почуття і тримає.
Холодна вуаль самоти обіймає
І навпіл мовчання серцЯ знову крає.
За що нас, коханий, Господь так карає?
Засну і прокинусь думками з тобою.
Програла душі у жорстокім двобою.
Любов, попри все, залишИлась живою.
Поглинула прямо на дно з головою.
Розлуки і відстань старались даремно.
Палає серденько у грудях буремно.
Кохання леліє, мов скарб, сокровенно
І руку шукає твою незбагненно.
Ти зникнув і тужать віршІ всиротіло.
Стомилися, плачуть, мов душі без тіла.
Раніше до тебе натхненно летіла.
А зараз і сонце сміється немило.
Хоч в'ються іще зорецвіти у мріях.
Тремтять вже солоні росинки на віях.
Сарказмом покрилась душа в тих подіях.
Мертвіє тихцем у веснЯних завіях.
За те, що уміла безмежно кохати.
Закинув іі ти зневірі за грати.
Приречена вічно в кайданах згорати.
Хіба ж заслужила такоі розплати?

Ніна2018.сайт»Українська поезія»


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Присвоило чувства ночною порою…
За что, одиночество, так ты со мною?!..
Серп лунного края сердца вновь тиранит…
За что нас, любимый, Господь так карает?..
Засну и проснусь в мыслях только с тобою.
Душе проиграла в неравном я бое.
Любовь, вопреки, всё ж осталась живою,
Хотя углубилась на дно с головою.
Разлуки и росстань старались напрасно.
Пылает сердечко в груди ежечасно.
Влюблённость лелеет, что клад, сокровенно,
Чтоб руку твою отыскать непременно.
Исчез ты – поэзия осиротела,
Она утомилась душою без тела.
А раньше к тебе вдохновенно летела!
Теперь же и солнце смеётся несмело…
Хоть вьются мечты на ветрах и на ветках,
Дрожат, солонея, ресницы на веках.
Сарказмом покрылась душа от событий,
Мертвеет тихонько от зимних соитий…
За то, что любовь щебетала синицей,
Закинул её ты, в неверье, в темницу.
Кандально звенит подвенечное платье...
Скажи: заслужила такой я расплаты?..