Не допускаю в серце гнів
Та до образ не опускаюсь,
І хто, і що б там не хотів -
Собою бути намагаюсь!
Як всі, звичайно ж, грішна я,
Можливо й горда понад міру,
Проте нещирим каяттям
Не обману чиюсь довіру!
За що ж засуджують мене?!
Хто за любов, а хто за вроду,
Хто за терпіння кам’яне,
А хто – провладним на догоду -
За сміло сказані слова
Про рівність всіх перед Законом,
І що порушені права
Є сьогодення «камертоном»,
Та ще - бажання настрахати,
Зламати віру в справедливість,
Уміння тонко так брехати,
Щоб прищепити боязливість…
О, добрі люди… Ви ж до Бога,
Творця й Судді над всіма нами,
Під час молитви - монологу
Якими молитесь словами
І просите для себе милість
Без спроби заповідь здійснити?!
Це дурість ваша, а чи смілість -
Жадати й Господа дурити?!
О, ні! Не вам мене судити!