оригинал
Метёт метель.
Мотает форточку без стука.
Морозный воздух тянет руки к краю штор.
Плетётся тишина
в беспамятстве,
разута,
шагами времени вымеривая двор.
Идёт вслепую,
молча,
по диагонали,
приковывая взгляд
к следам от голых ног, -
но не следы я вижу – сумрачные дали:
остатки веских дней,
закрытых на замок.
Страх неизвестности пройдёт на встрече с Богом:
с рождения вокруг густая пелена, -
с оглядкой шёл вперёд
по каверзной дороге,
как в створе за окном
сегодня
тишина.
29.05.14
Переклад Віри Бондаренко
Мете завія,
Все хитаючи без стуку.
Мороз повітря цупко тягнеться до штор.
Плететься тиша
у нестямі
щей роззута,
кроками часу виміряючи весь двір.
Іде наосліп,
мовчки,
по діагоналі,
прямує погляд
за слідами голих ніг, -
та не сліди я бачу, а примарні далі:
днів залишки,
до них замкнуто вхід.
Страх невідомості вгамує зустріч з Богом:
з народження навкруг густюща пелена, -
йшов озираючись,
бо каверзна дорога,
у створі за вікном
сьогодні...
тишина.*
*тишина - тиша