Яка тут життєдайна сила!
Яка нев’януча краса!
Навіки серце полонила
Природи велич і яса.
Тут все близьке і серцю миле.
І кожен кущик, і ручай.
Верба тут коси розпустила,
А річка – дивний водограй.
Пливуть хмаринки задивлятись
В сріблясте дзеркало води.
Мені співають біля хати
Пташки пісень на всі лади.
І линуть весняні, погожі
Мої замріяні літа.
І я, немов з Весною схожа,
Така щаслива й молода.
Весна єство омолодила.
Душа моя пісень співа.
Весна мені дарує крила,
І муза знову ожива.