Село старіє і поволі вимирає…
Вростають в землю хати помаленьку.
Чагарник, майже, в вікна зазирає,
В садах посохли яблуні старенькі.
Закриті школа, пошта і крамниця.
А бур’яни вже вищі за паркани.
Що бур’яни? Вони – така дрібниця!
Не видно молоді, лише старі селяни…
Забуті тут дочками і синами,
Вони чекають діточок до хати.
Такі самотні днями і ночами,
Одні однісінькі. Залишені вмирати…