“Схоже, з тобою, хлопче, точно щось не так”, -
Шепоче вітер, мені дихаючи в спину. -
“Тиняєшся ти світом, мов жебрак,
Життя своє руйнуєш беззупину.
Навіщо тобі сонце, коли ти
Себе у темряві, як вдома відчуваєш,
І горло ти дереш до хрипоти,
І сум на самоті свій заливаєш?
Куди прямуєш у таку страшну негоду?
Гадаєш, хтось чекає там тебе?
Бажаєш ти знайти свою свободу
Попри можливість там зламати свій хребет?”
“Схоже, з тобою, хлопче, точно щось не так”, -
Нагадував мені постійно вітер.
На мої думки полював, немов хижак,
Наче я був його якийсь потворний витвір.
А я йшов далі, із думками наодинці,
І думав лиш про теплий погляд твій.
Стискаючи в руках, я ніс гостинці
Тобі такій чарівній та моїй…