«Я інтернацький, моя мама Україна.»
Сказав хлопчина і пішов з життя.
Чи стане Україна на коліна,
Чи відшукає слово каяття?
Чим будеш виправдовуватись, мамо,
За те що хлопця ти не вберегла?
Лиш не кажи, що тим офшорним крамом
І награбованими сейфами «бабла».
Схоже що так, бо більше просто нІчим.
Війна хатам, палаци ж омине.
Одним Мальдіви, Куршевель і Ніцца,
Іншим Промзона, Піски, Водяне.
І не пишіть, що завжди так не буде,
Що будуть перемоги і прогрес.
«Герої не вмирають» кажуть люди,
Та інтернацький хлопчик не воскрес.
То йшов не дощ, то плакали хмаринки,
Закривши сонце, хлопця берегли,
А вітер розвивав його хустинку
І перші проліски , на пагорбі, цвіли.