Белоруский и русский варианты мои, украинский перевод Михайла Лэцкина.
Старэча дуб у вёсцы Гарадзечна
Шмат чаго бачыў, шмат памятае
Здаецца мне, стаіць ён гэтак вечна,
Галлём стагоддзі ціхенька гартае.
З ім побач не аднойчы ішлі салдаты,
То пешшу, то іх коні неслі шпарка,
Раўлі маторы, грукаталі аўтаматы
І вогнішчы ўначы гарэлі ярка.
Лістота падала з галін малітвай,
Што ў дванаццатым, што ў сорак першым.
У сорак чацвёртым, той апошняй бітвай,
Дуб поўніў спіс салдат сваіх памерлых...
Але не толькі смуту і трывогі
Дуб назіраў. Жыццё ж, яно такое,
Што калі вырас ты каля дарогі,
То бачыш часта шчасце ты людское.
Тут не Масква, і помнікаў паэтам
Спрадвеку не было, ды і не будзе,
Таму спатканні, асабліва ўлетку,
С тым дубам побач прызначалі людзі.
І ні адно дзявочае сардэчка
Сакрэты таму дубу давярала...
Няхай стаіць ён сімвалам мястэчка,
Дзе шчасце я сваё не раз гукала…
На фотаздымку дуб у вёсцы Гарадзечна, Пружанскага раёна, якому ўжо больш за тры стагоддзі.Эта мая радзіма. Бацькоўская хата знаходзіцца амаль праз дарогу. Менавіта пад гэтым дубам у чэрвені 1812 года размяшчаўся (па дадзеных архіўных дакументаў) штаб камандуючага аўстрыйскім корпусам князя Карла Піліпа Шварцэнберга. Іронія лёсу: за бітву пад Гарадзечна Шварцэнберг атрымаў ад французскага імператара званне генерал-фельдмаршала, пасля разгрому Напалеона ў Расіі перайшоў на бок пераможцаў і нават быў прызначаны галоўнакамандуючым саюзных войскаў, якія дабівалі французскую армію ў 1813-1814 гадах.
А яшчэ з самага дзяцінства кожны жыхар маёй вёскі чуў размовы пра тое, што нават сам Напалеон аднойчы снедаў пад гэтым магутным дрэвам. На жаль дакладных звестак пра гэта няма
У Городечні дуб стоїть старезний.
Багато бачив він і пам;ятає,
Здається вічним і повік не щезне,
Гілками подих вічності гортає.
Не раз повз нього рухались солдати –
То пішки йшли, а то несли їх коні;
Гриміли і мотори, й автомати,
Горіли ватри у нічнім безсонні.
З гілок злітало листя у молитві,
В дванадцятому році, в сорок першім,
В сорок четвертім, в тій останній битві, –
Дуб список вів загиблих, сльози втерши.
Але не тільки смуток і тривоги
Дуб пам;ята. Бо як тобі вже вдасться
Вік провести свій поблизу дороги,
То сможеш ти побачити і щастя.
Тут не Москва, поет славолюбивий
Тут не бував – й повік цього не буде.
Побачення ж, улітку особливо,
Під дубом призначати люблять люди.
Тут не одне розбурхане сердечко
Дівочі тайни дубу довіряло…
Нехай стоїть він символом містечка,
Де щастя я своє не раз гукала…
Переклад з білоруської Михайла Лєцкіна.
НИКОГДА НЕ ДУМАЛА, ЧТО ПЕРЕВОД ОКАЖЕТСЯ ТАКИМ СЛОЖНЫМ ДЕЛОМ. Не судите строго. Мне на "мове" стихотворение куда ближе, но для тех, кто белорусского языка совсем не знает, добавила перевод
Мой старый дуб в деревне Городечно,
Так много видел, так много помнит.
Мне кажется, что спряталось навечно
Дыхание веков в ветвях огромных.
А сколько раз мимо него солдаты
В атаку шли, иных же кони мчали, -
Гремели пушки тут, а автоматы
Его листву огнём своим цепляли.
И падала она с ветвей молитвой, -
С ней каждый год тех войн нам станет близок...
В сорок четвертом, той последней битвой,
Пополнил дуб солдат погибших список.
Но ведь не только горечь и тревоги
Дуб этот помнит. Ибо жизнь такая,
Что, раз уж вырос он возле дороги,
То счастие людей встречал без края.
Это в Москве есть памятник поэту -
Свидетелю и встреч людских, и судеб.
Свидания у нас зимой и летом
У того дуба назначали люди.
И не одно девичее сердечко
Секреты тому дубу доверяло.
Не зря же стал он символом местечка,
Где счастье я свое не раз искала...