Ти та, яку полюблять не востаннє,
Сіятиме в очах твоїх блакить.
Ти та, яка не чула про кохання,
Яке у серці тихо гомонить.
Махнеш рукою, світ спадає клінно,
І чути чоловічий гул копит.
Краса твоя буяє несумлінно
І в’є на плечі ніжний оксамит.
Ти, як той сад, де п’ють тепло бутони,
Фривольно граєш чорною бровою.
Лунають з саду і зітхання, й стони,
І в’януть квіти ті, поточені червою.
Ти та, яку полюблять не востаннє,
Та вицвіте в очах твоїх блакить.
Ти та, яка почула про кохання,
Та так і не насмілилась любить.
_____________________
© R. Tserkovnyy, 2018