Вибач, Господь, цих людей
За цю їх безбожну віру,
Віру у власних дітей
Словам голосним і зрадливим.
Вибач, їх справжня міць
Розгубилась десь по дорозі,
Лють їх могутніх правиць,
Розкидана, як іграшки, на підлозі.
Діти козацьких старшин,
Квіти спраглого степу.
Хто нас всіх заманив,
До цього страшного вертепу?
Сотнями, тисячами
Тримують собою небо
Не вистачає свічок,
Господи, скільки ще треба?
#стихоцуркан