Склонились к колыбели розы низко,
Глазницы-окна светят синевой.
Непостижима жизнь вдали и близко.
Начало есть, но мир ещё немой.
Колдует дым и домик зачарован,
Нет ничему названий и имён.
И тучи, не прикованные к слову,
Пересекают плавно небосклон.
И каждый пальчик сам себе Бетховен,
Мой мир красив, загадочен и нов,
И солнца глаз лучист и не греховен.
Поэзия живёт, хотя ещё нет слов.
Стоїть у ружах золота колиска.
Блакитні вії хата підніма.
Світ незбагнений здалеку і зблизька.
Початок є. А слова ще нема.
Ще дивен дим, і хата ще казкова,
і ще ніяк нічого ще не звуть.
І хмари, не прив'язані до слова,
от просто так - пливуть собі й пливуть.
Ще кожен пальчик сам собі Бетховен.
Ще все на світі гарне і моє.
І світить сонце оком загадковим.
Ще слів нема. Поезія вже є.