***

Як він волів
прокинутися на моїй землі,
напитися медвяного повітря,
побачити, як зорі самоцвітні,
зірвавшись, угасають в ковилі.
 
Я день у день
надію притискала до грудей,
нашіптувала молитви жагучі
та ворожила на туманній гущі –
чи він не йде?
 
Солодко нудив п’яний деревій,
і рясно осипалися додолу
чи зорі, чи забуті небом долі,
та безпорадно танули в траві.
 
2018