***
Заблужусь вдруг в дорогах, в рассветах чужих,
Утону в нежном новом девичьем взгляде,
Позабуду те нити, что вязали двоих,
Оборву их всю вязь на истлевшем наряде.
Тлен остывших костров, недосказанность фраз...
Тех, что душу мою в прошлой жизни сжигали.
Бурно море штормит в новой близости глаз,
Потопив корабли моей прежней печали.
Подобрав якоря, я рублю новый грот,
Чтобы в волнах любви не топить свою душу,
От всех бед позади в бунт безумства свобод,
За спиной оставляя из прошлого сушу...
=============================================
Якщо я заблукаю колись в соромливих світанках
І потопить мене ніжний погляд дівочий,
Я її понесу на руках, наче ту полонянку,
Зацілую, її до нестями схвильовані очі...
Тлін вогню, що згорів, та завжди недосказані фрази,
Ті, що душу мою колись так опалили...
Я забуду про них, вам скажу без образи,
Інші очі мене в океані втопили...
Підберу якорі і поставлю там нове вітрило,
Щоб на хвилях кохання свою не розтратити душу...
І змахну старий пил та розправлю знов змучені крила
Я забуду про все, за спиною лишаючи сушу...
\перевела в свободе мыслей Гойнолка\