ЩЕМИТЬ! ЩЕ МИТЬ... ЩЕ МИ.. ЩЕМ. ЩЕ. Ще з "мирного", ще без новітнього "ні дня, ні каїнам, ні юдам, не рідня":
рвалАся Вищого душа
між забобони, перепони...
— на цім кутку рідні нема:
глухий весь кут, попри ікони!
які і вИсять по собІ,
і моляться... самі до себе...
— знесло дахИ, то просто неба;
воно ж закрите при житті!!
а бездушевність, бездуховність,
а лантухом людськая повність...
— й душа в кутку мов на цепу...
прип’яло тіло, на біду!!!
А біля згару попередньої сторінки помітив 2 відгуки на «рiдною мовою, - Щем» (Юрий Зозуля)
Ваш "щем", Юрію, живий... Душа, яка бачить “лантухи людської бездуховності” – надзвичайно тонка душа, чиста! Хіба й сама не розуміє, яку має силу, адже саме з Неба отримала цей дар! Вражаєте неординарністю стилю. Лише "біда" – най ліпше геть собі крокує, а я Вам шлю промені дружньої шани та повні жмені добрих зичень, які променяться радістю. Щиро!
Валентина Чайковская 07.12.2011
Торкають серце Ваші вірші українською!
Дякую
Ядвига Ясенева 31.07.2011
Долучаю свіжі зустрічні "Будьмо!" та "Щасти!!" і цим, і наразі незримим, візаві!!!