За мною йшов на запах Серафима,
І визнавав: "дівчисько розбитне"…
Я ж неприборкана, непоборима,
Гартована морозом і вогнем.
Бери собі – дивись, як я крокую,
На кожний рух – придуманий сюжет:
То хуліганю я, то панікую,
То виявляю заперечний жест.
Не вислизає думка з-під контролю,
І мрії надмір – теж не по мені.
Пробач, що непоступлива до болю,
Й стріляє погляд, наче на війні.
Ледь спалахнувши, охолону зразу,
Вмить обеззброю лінію вояк…
Я відчуваю тонко суть приказу,
Хто з нас "герой", не розберусь ніяк.
Озватись можу й зникнути у хащі
Під силу розірвати геть зв’язок.
Повірю дружбі справжній і найкращій,
Любов підняти здатна до зірок.
В мені кохання краще еліксиру,
Ти – дегустатор в нього сам-один.
Щоб захистити гідно честь мундира,
Я острівок лишала без причин.
І знову йшла за покликом мистецтва,
Де частки навпіл щастя і біди.
Твоя вода – цілющий верх блаженства,
І я п’яніла від ковтка води.
Я твій напій повільно видихаю,
Лишаючи кохання слід на склі.
Затим безпечно хмаркою порхаю,
Як світлофор від неба до землі.
http://www.stihi.ru/2018/02/17/6211 оригінал тут