Оригинал http://www.stihi.ru/2018/02/27/8166
Твой силуэт - как луч моих потерь,
В январской стуже силы возрождаешь,
Ты мой любимый вестник зимних дней,
Цветущую весну напоминаешь.
Твой аромат парфюма в темноте,
Пленит жестокой пыткой, истязанием,
И прелесть роз нежнейших на столе,
Пригрезилась прелюдией свиданья.
Я в одиночестве заманчивых причуд,
Жду пленницей: в холодной, тусклой ночи,
Боль неизбежности разлуки - я... Кричу!
И просыпаюсь...вся в слезах воочию....
Как будто гром с небесной высоты:
-Любить нельзя! - я понимаю,
Была любовь - хрустальные мосты,
Скажи за что? Тебя я... отпускаю...
Переклад Віри Бондаренко
Твій силует – як промінь моїх втрат,
В січневій холоднечі сили воскрешаєш,
Мій любий вісник із зимових врат ,
Квітучу весну в душу повертаєш.
Твій аромат парфумів в темноті
Полонить жорсткістю тортур і катувань
Чари троянд ,ба, найніжніших на столі
Примарилась прелюдією стрічань.
На самоті звабливих забаганок,
Чекаю я в полоні холоду , і ночі,
Біль неминучості розлуки – Де ж рятунок?
І прокидаюся ... сльозами вмиті очі ....
Неначе грім : - Із неба високості
любить не можна! - я це розумію,
Була любов – мов кришталевий мостик,
Скажи за що? Тебе тримать не смію...