Оригінал:
Циферблат годинника на розі
хуртовини снігом замели…
Нам з тобою, видно, по дорозі,
бо ішли й нікуди не прийшли.
Знов ті самі вулиці незрячі
і замету хвиля снігова.
Нам з тобою легко так, неначе
вітер нам підказує слова.
— Підкажи найлагідніше слово,
я його слухняно повторю.
Розгуляйся буйно і раптово,
заглуши усе, що говорю! —
Не було ні зустрічі, ні туги.
Не було пориву і жалю.
Я спокійна.
Я щаслива з другим.
Я тебе нітрохи не люблю.
А якщо заплачу і руками
я торкну ясне твоє чоло, —
нас не бачать леви біля брами:
левам очі снігом замело.
©Лiна Костенко
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Циферблат часов на раздорожье
все метели снегом замели…
По дороге было нам, возможно…
шли…так никуда и не пришли…
Вновь незрячесть улиц на рассвете
и сугроба снежная волна.
Так легко с тобой, как будто ветер
взялся нам подсказывать слова.
— Подскажи мне слово – выпью залпом
и его послушно повторю.
Разгуляйся буйно и внезапно,
заглушая всё, что говорю.
Не было и встречи: в небыль канет
оттого, что зря слова дарю.
Я спокойна.
Холодна, как камень
Я тебя ни капли не люблю…
Если вдруг заплачу и впервые
трону ясное твоё чело, —
не заметят львы сторожевые:
им глаза снегами замело…