***

Рудов Владимир
Пишу свою долю на біло
Живу ж бо на світі лиш раз,
Можливо, підчас і не вміло,
Не люди оцінять, а час.
Бува мої літери скачуть -
Емоції б’ють через край,
Буває плетуться ледачо -
То смуток в душі і печаль.
Та все ж я пишу без упину,
Не лист же, а долю пишу.
Як тільки писати покину,
То значить пішов за межу.
Чи крапку устигну поставить,
Чи десь серед слова запнусь,
Не знаю. Не буду лукавить.
І вгадувати не берусь.
Отож і пишу я на чисто
Літопис життя свойого,
Із вчинків збираю намисто
І долі дарую його.
2018