Струмує літня спека з висоти,
Переді мною шлях петляє битий,
Та я шукаю шлях мурах простих,
Щоб зрозуміти, як на світі жити.
Пашіє жаром сонця небокрай,
Пожухлі трави хиляться додолу.
Хліба рясніють - буде урожай.
Мураха зморений бреде спрокволу.
І що йому до звірів, чи людей,
І що йому до вітру, чи до спеки?
Його малий життєвий привілей -
Щодень топтати стежку до смереки.
А там сім'я, і захисток, і дім,
Те, задля чого він живе на світі.
Палає сонце в мареві рудім,
Смереку розпіка у верховітті.
Мала мураха не шкодує ніг,
Долає вперто перепони, втому,
І через сотні звивистих доріг
Торує шлях, котрий веде додому.
23.07.2017-11.03.2018р.р.